Твір на конкурс "Хранитель народного духу"

                                                                                  Поки б’ються серця людей,

звучатиме і голос Шевченка.

 Хікмет

У школі Шевченківське свято. Вшановуємо Генія,Титана й Пророка України, з ім’ям якого ми зростаємо національно свідомими громадянами, відданими синами й дочками України. І саме в такі дні кожен із нас по – своєму осмислює постать Шевченка, його творчість.

У мене в руках Шевченків «Кобзар», якому судилося довге життя. Це книга Правди, дороговказ усім поколінням. Вчитуюсь у рядки його поезій, а за кожним словом бачу самого поета з його важкою долею, солдатською  муштрою та великою любов’ю до України.                                                                                        

Бачу Речника волі, який поставив на сторожі біля своїх земляків, «рабів німих», вогненне слово, а в «Заповіті» дав їм наказ: «Кайдани порвіте!».

Багато сказано про велич Тараса Григоровича Шевченка, Кобзаря, котрий став живим символом національної єдності, консолідації українського народу.

Шевченко  як художник займає одне із найпочесніших  місць в українському образотворчому мистецтві. Він був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположником критичного реалізму, одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві, прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей.

 Творчість Шевченка — багатогранна, як його талант.  Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п'єс; 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося              835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад  270 втрачених і досі не знайдених творів.                                                                                                                                             

Тараса Григоровича Шевченка завжди цікавила історія. Історичні рани України ятрили серце молодого Тараса, яке змалку палало незрадливою любов’ю до рідного краю. Поет пишався славним минулим свого народу, вірив, що його волелюбний і незалежний характер не зломлений кріпосницькою системою. Важлива частина спадщини Кобзаря - це твори на історичну тематику: «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гамалія», «Гайдамаки», «Чигрине, Чигрине» та інші. 

 У поемі «Іван Підкова» поет відтворив боротьбу нашого народу проти султанської Туреччини, яка намагалася загарбати українські землі.   Шевченко славив мужність запорожців, їх сміливість, винахідливість, оспівав сміливого отамана Івана Підкову, що не раз очолював морські походи козаків. У поемі цей козарлюга змальований мужнім, відчайдушним, досвідченим, справедливим, за що побратими дуже його шанують.

Підносячи тему визвольної боротьби українського народу проти зовнішніх ворогів,                 Т. Шевченко пише поему «Тарасова ніч», в основу якої покладена історична подія - перемога козаків над військом польським 1630 року під Переяславом. Поет радіє перемозі запорожців, уславлює гетьмана Тараса Трясила, його перемогу над ляхами; викриває тих, хто знищив гетьманщину – форму правління української державності. 

 Проти польської шляхти, її знущання над народом України спрямована й одна з кращих поем Т. Шевченка на історичну тему «Гайдамаки». Поет відтворює силу народу, його роль в історії. Гайдамаки для Т. Шевченка - це нескорені, волелюбні патріоти: 

      Сини мої, гайдамаки!
      Світ широкий, воля -
      Ідіть, сини, погуляйте,
      Пошукайте долі. 

Роздумує Кобзар над долею своєї Батьківщини і в поезії «Чигрине, Чигрине». Боляче поетові, що «заснула Україна», а тому потрібно підняти онуків, нащадків гайдамаків, на боротьбу проти кріпацтва. 

 Поет прагнув розбудити пам'ять народу, нагадати про мужність і незалежність наших предків, закликаючи і своїх сучасників бути борцями за краще майбутнє. Як не згадати тут образ Прометея у поемі «Кавказ». Він уособлює народ, який бореться із загарбниками, проливає кров, але вірить у перемогу. Ім’я Прометея набуває символу сміливої думки, безстрашності, сили духу:

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

Шевченко оспівав не тільки волю горців, а й рідного українського народу. З кожного слова генія дихає на нас глибокою любов’ю до України, плине бажання людям волі, добробуту. Читаючи «Кавказ», мимоволі проймаєшся повагою до горців, які відстоювали свою незалежність. Хочеться, щоб і ми, українці, могли захищати рідну землю, як захищав її Шевченко, який, як і Прометей, був розіп’ятий, але воскрес, щоб вказати нам путь у світле майбутнє. Пророк Шевченко свято вірив у незнищенність української душі, недосяжність її для ворогів, вірив у приховані творчі сили народу, які ще оживуть і зроблять свою велику справу.

Воскрешаючи минуле, Т. Шевченко ставить перед собою мету за допомогою слова надихнути народ на нову боротьбу за національне визволення. 

Тарас Григорович Шевченко присвятив усе своє життя служінню рідній Україні. Він постає для усіх насамперед поетом-борцем,та за блискучим зображенням героїчного минулого та страждань поневоленого безправного народу часом можна не помітити "іншого Шевченка" - тонкого лірика, якому не чуже усе людське, у тому числі й кохання. Тарас Шевченко мав свій ідеал жінки, він кохав і був коханий. І хай інтимна лірика за обсягами поступається творам, присвяченим іншій тематиці, його балади, вірші та поеми про кохання являють собою чудові зразки ліричної поезії.

Інтимна лірика Шевченка нагадує за змістом і формою українську народну пісню. Багато віршів присвячено Ганні Закревській («Г. З.», «Моя ти доле чорнобрива», «Рожевая зоре», «Свято моє! Єдинеє свято!» та інші), але не забуває поет і про своє світле перше підліткове кохання до Оксани Коваленко («Ми вкупочці колись росли» тощо). Та не тільки в творах автобіографічного плану кохання постає «єдиним святом» серед сумної дійсності. Скільки в цих віршах світла і чистоти!

 Кохання у Шевченка - не палка пристрасть, воно цнотливе і ніжне. Не гарячі обійми - а саме невинний поцілунок на тлі такої самої осяяної сонцем і невинної природи. «Наче сонце засіяло» - каже він про поцілунок дівчини у вірші «Мені тринадцятий минало». Воно трепетне, невибагливе та щире. Але шевченківській ідеал кохання передбачає й інші риси: при зовнішній скромності і стриманості, це кохання - велике і справжнє, сповнене внутрішньої сили, воно передбачає однолюбство та вірність на все життя, і цінується більше за останнє. 

 Можна згадати балади його раннього періоду творчості. То «причинна» дівчина блукає в гаю, виглядаючи "козаченька молодого, що торік покинув" і гине, залоскотана русалками. Так, в ім'я кохання. А козак, що повернувся:
   ...Кличе її та цілує...
   Ні, вже не поможе!
   "За що ж вони розлучили
   Мене із тобою?"
   Зареготавсь, розігнався -
   Та в дуб головою! 
Життя без кохання для героїв цих творів Шевченка не має цінності. Перетворюється на одиноку тополю дівчина, милий якої теж пішов кудись та загинув («Тополя»). За коханою слідом пішов «жити у воду» і «рибалка кучерявий» у баладі «Утоплена». 

Але не лише в баладах зображується відданість коханих одне одному - навіть у «Гайдамаках» знаходяться рядки, присвячені цьому світлому почуттю. І не лише безпосередні - наприклад, один з ватажків повстання, Максим Залізняк співчуває Яремі, коли його кохану викрали; людина, що присвятила життя боротьбі визнає, що крім ненависті до ворога існує ще й ця важлива цінність. 

 Біль і туга звучать у рядках поезії «І широкую долину», побудованої у формі спогадів розлученої долею пари. Не вітри шматують тополю - це образ дівчини, створеної для кохання, яку кривдить доля («Не тополю високую...»). 

 Творчість великого поета внесла в нашу літературу величезне багатство тем і жанрів,прилучила до кращих досягнень світової літератури. Шевченко відіграв  важливу роль у розвитку української літературної мови. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої народної мови. Шляхом  Шевченка пішли Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка.

Здавалося б, про життя і творчість Кобзаря ми знаємо усе. Проте в біографії Тараса Григоровича Шевченка є одна сторінка, про яку нам відомо дуже мало. Це участь в Аральській географічній експедиції.

Її організація була покладена на капітан-лейтенанта флоту Олексія Івановича Бутакова, який очолив експедицію за рекомендацією всесвітньо відомого мореплавця Ф.Ф. Біллінсгаузена. В Оренбурзі Бутаков звернувся до начальника Оренбурзького краю генерала В.А. Обручева з проханням включити до складу експедиції рядового Шевченка як художника, оскільки за відсутності фотографій успіх її залежав би від того, як вона наочно оформлена. Kрім того, це б дозволило Шевченку малювати, писати і разом з тим позбавило б його труднощів солдатської служби  Тарас Григорович багато малює: пейзажі, портрети. Збереглось понад сто робіт, серед них – «Днювання експедиційного транспорту в степу», «Kрутий берег Аральського моря» та інші. Натхненно пише. На цей період припадає основна частина його писемної творчості в засланні.

З приходом весни експедиція продовжувала дослідження моря, аж до 22 вересня 1849 року. Звіт Аральської географічної експедиції був гідно оцінений великими географами О. Гумбальдом і В.Семеновим Тянь-Шанським. Німецький учений, ознайомившись з ним, написав: «Це істинно відкриття в географії». Семенов Тянь-Шанський, підсумовуючи результати досліджень, підкреслив, що її успіх був би неможливий без чудових ілюстрацій Т.Г.Шевченка. За уміле керівництво О.Бутаков став дійсним членом Російського Імператорського географічного товариства. А Микола Перший наказав Бутакова піддати суворому дисциплінарному стягненню і встановити за ним таємний нагляд. Причина такого рішення в тому, що Олексій Іванович , обговоривши з генералом В.Обручевим ситуацію з Шевченком, подав офіційне клопотання про присвоєння Тарасу Григоровичу звання унтер-офіцера. Вони зрозуміли, що це могло б дуже полегшити становище Шевченка і, можливо, скоротити час заслання. Обручев скріпив документ своїм підписом, і він опинився в сумці фельд'єгера. Але за іронією долі - поруч відправили донос про те, що, всупереч повелінню імператора, засланому політичному Шевченку було дозволено писати, малювати, вести вільне листування і навіть ходити в «партикулярном платне».

Кожний, хто глибоко вивчає творчість великого сина України, неминуче переконується, що вона має світове значення. «Його геній розрісся, як дерево, простягнувши крону над віками», - так про Тараса сказав румунський поет Камілар.

Тарас…. Нас просто не існує без нього: Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна. Уявити себе без Шевченка – все одно,що без неба над головою. Він – вершина родового дерева нашої нації,хранитель народного духу. Він  -  наш всесвіт! Сьогодні він для нас необхідніший, ніж будь – коли. Необхідні його правдивість, внутрішня сила, невситима жага свободи. Саме через нього ми усвідомлюємо себе як народ. Кобзар – наш найбільший скарб, бо закликає до висот духу, до боротьби за гідність і свободу.

  Автор - Бігус Ярослав