Моє майбутнє – Хмельницький
О краю мій, Хмельниччино кохана…
…В душі твоїй, що наче дзвін, співуча,
В глибинності освяченій живе
Таврована одвага Кармалюча
І
Лесин дух, що темні греблі рве…
Петро Карась
З плином років я все частіше починаю
задумуватися над своїм майбутнім. Дуже актуальними є питання вступу до вищих
учбових закладів, вибору професії та місця роботи. Інколи я думаю, що буду
працювати в іншому місті, в іншій країні. І кожен раз я пригадую випадок з
власного життя, котрий змушує мене задуматись над тим, чи варто шукати щастя
деінде, коли в кожного з нас є своя маленька Батьківщина – місто, де ми
народились.
Отож, десь з рік тому мені довелось на місяць поїхати не
тільки з Хмельницького, а й з України взагалі. Перший тиждень був, напевне,
найважчим в моєму житті. Кожен день я уявляла Україну, але найбільше я думала
про наше місто. Я щохвилини уявляла своїх друзів, котрі прогулюються вулицями
міста, своїх родичів і знайомих. І,
мабуть, саме в такі моменти починаєш усвідомлювати роль рідного краю в житті
людини. Починаєш розуміти, що де б ти не був, що б не робив, ти завжди повинен
знати, що десь та тебе чекає рідна домівка, рідний край, рідні люди, така
милозвучна рідна мова. І як би нам не було важко, ми завжди повинні пам’ятати,
що десь далеко чи близько нас чекає дім, до якого ми повертаємось попри всі
негаразди. На останньому диханні, але повертаємось завжди...
Знаєте, мабуть, той момент став вирішальним у моєму
житті. Саме тоді я вирішила, що своє життя проживу в рідному Хмельницькому. Я
усвідомила, що не настільки важливо, де ти працюєш, ким ти працюєш, а важливо працювати гідно,
чесно, якісно, робити все для того, щоб
твоя праця допомагала розвитку міста. А якщо людина працює у своєму
рідному місті, то вона ще з більшими зусиллями повинна дбати про його розвиток.
В майбутньому я мрію стати вчителем і
вважаю, що Хмельницькому потрібні
хороші спеціалісти, котрі могли б передати свої знання і досвід підростаючим
поколінням. І в такому плані для мене зразками стали мої вчителі. Саме завдяки
їхній нелегкій роботі я сьогодні можу написати твір, сформулювати свою думку,
обрати свій шлях.
Наше місто не ідеальне. Воно потребує постійних матеріальних вкладів,
ремонтів. Але, не маючи відповідних знань, а головне – бажання, зробити якісну
роботу просто неможливо.
Кожен, мабуть, погодиться з думкою про те, що ми повинні залишити слід
після себе. Хтось навчає і виховує
дітей, хтось лікує людей, хтось продає, а хтось купує, хтось робить наше місто
чистим… Своїми вчинками людина залишає про себе пам'ять. А от якою людину
запам’ятають, залежить від того, скільки добра чи зла вона зробила в своєму
житті. Подвиг творять ті люди, котрі прибирають наше місто, слідкують за його
чистотою. Вони, можливо, і не мають вищої освіти, зате як віддано вони
працюють. Ці люди - справжній взірець наслідування.
Звісно, кожен прагне залучитися підтримкою держави. Але й держава потребує
нашої підтримки, котра починається з відданості своїй маленькій Вітчизні –
рідному місту.
Для себе я твердо вирішила, що залишуся жити і працювати в Хмельницькому.
Так само зроблять більшість моїх друзів і знайомих. Часто ми не помічаємо того, скільки користі й
добра робить для нас місто кожного дня. Розуміння цього приходить до людини з
роками. Ми тут народились, виросли, змужніли. Саме там, де народились, зустрічаємо справжніх друзів,
вперше закохуємось, проживаємо найсвітлішу частину нашого життя – дитинство. В
рідному місті ми вперше пішли в перший клас. Скільки думок і спогадів приходить
лише при згадці про ті роки, тоді, коли тільки чуєш це слово: «ШКОЛА». Кожному
воно нагадує дитинство. Незважаючи ні на що, згадка про шкільні роки приносить
в душу людини краплину тепла, повертає в дитячі роки. Антуан Екзюпері писав:
«Всі ми родом з дитинства». І, напевно, людина лише тоді залишається людиною,
коли проносить цю фразу через усе своє життя, коли в будь-який момент вона може
повернутися в ту країну див і мрій, де всі ми росли, мріяли, а хтось, можливо,
і вперше кохав...
Якщо ж трапляється так, що людина з якихось певних причин не може
залишитися в рідному місті, то вона не має права забути про нього.
Отож, наше життя постійно пов’язане з тим містом, де ми народились. В
нашому випадку – це наш рідний Хмельницький. Значну частину життя (і, мабуть,
найкращу) людина проживає саме там, де вона з’явилася на світ. Потім вона або
продовжує жити і творити на рідній землі, або хоча б думками перебуває з нею.
Минуле, сучасність і майбутнє – це нерозривні речі, і зв'язок між ними –
однозначний: без минулого немає майбутнього.
Пройде час, ми здобудемо освіту, і
нам доведеться формувати Україну. Запорука успіху – це сформоване місто. Кожне
місто нашої держави потребує сьогодні хороших працівників, майстрів своєї
справи. І якщо кожен з нас залишиться і буде дбати про своє місто, то й Україна
стане ще більш розвиненою державою.
Як би не складалося людське життя, кожен хоче повернутися додому. Адже дім
завжди чекає нас з відчиненими дверима, коли ми повертаємось з далеких доріг,
по яких нас водить життя. Він приймає
нас такими, якими ми є: бідними чи багатими, радісними чи сумними, здоровими чи
хворими, з тривогами і без них...
Нам дуже не подобається, коли хтось забуває про наш День народження. То не
будемо забувати і ми. Через кілька років нашому місту виповниться п’ятсот
вісімдесят років. Не можна сказати, що Хмельницький – старе місто. Наш
Хмельницький – молоде, розвинене, квітуче місто. Тому сьогодні хочеться
побажати нашому місту процвітання, успіхів, розвитку, розбудови, всього
найкращого. Але всі ці речі неможливі без людей. Отже, головним буде побажання хороших, добрих, чуйних жителів,
які б з любов’ю і турботою опікувалися і дбали про рідний Хмельницький.
Всім нам хочеться побажати щастя, успіхів, творчого натхнення та любові до
рідного краю, до рідного міста. Ми повинні дбати про розвиток нашого міста
заради майбутніх поколінь, задля розбудови й процвітання нашої України!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар