Місто моєї мрії
Чудове, мальовниче місто Хмельницький розкинулось на берегах річки
Південний Буг. Місто під небесами, благословенне Богом, місто моєї мрії. Я
виріс у ньому, а воно щоденно зростає теж. Ось хтось із хмельничан радіє
новонародженому, а ось виросла нова багатоповерхівка. А це що за сміх лунає? Та
це ж у парку відпочинку радіють та сміються діти!
Щасливе місто! Прекрасне місто! Воно є, воно живе, воно радіє та сумує!
Воно завжди у моєму серці!
На думку спадають слова: «Якщо вже мріяти, то бодай ні в чому не відмовляти
собі». Я часто в мріях малюю собі моє місто у майбутньому. Воно не схоже на
будь-яке інше. Це місто вмістило в собі частинки інших славетних міст світу. Як
і кожне містечко чи маленьке село, чи багатомільйонний мегаполіс, воно має
серце і душу. Серце – це центр міста, а душа – це його дух, його настрій!
До центру ведуть квітучі вулички, переповнені маленькими затишними
кав’ярнями. Помилуватися ошатними сучасними будівлями та старовинною
архітектурою можна за допомогою кінного екіпажу.
Невдовзі ми потрапляємо на широку алею, де граються діти, на роликах і
скейтбордах катаються підлітки. А ось у мальовничому дендрарії прогулюються
перехожі: хто з парасолькою у руках, хто веде собаку на повідку. Навколо пари,
молоді та літні, всі різні, але однаково щасливі! По краях алеї завжди горять
чудернацькі ліхтарі, виготовлені майстрами нашого міста. Вони випромінюють
світло кольорів веселки.
Алея далі веде до площі, де височіє храм мистецтва – театр. Навпроти
величезна кількість сходинок, що ведуть до Статуї Надії. Сюди приходять люди,
щоб пов’язати
свої стрічки мрій. Це місце для мого міста священне, адже всі мрії збуваються!
Навколо міста вирує його душа. Шум водоспадів, зелень лугів, пахощі
польових квітів. Чути малинові церковні дзвони. Мені це нагадує часи Київської
Русі. Тут завжди людно. Коли туристи потрапляють до церков, костьолів, храмів,
їх переповнює дух давності, аура минулого, вони забувають про проблеми,
невдачі, хвороби.
А ось моя рідна школа № 8. це не проста будівля, це справжній витвір
мистецтва. Біблійний цар Соломон колись попросив у Бога єдине благо – знання.
За це він був нагороджений всім: багатством, мудрістю, любов’ю. храм науки
щиро запрошує учнів до навчання. У кожному класі є мультимедійна система,
персональні комп’ютери. Спортивна зала облаштована сучасними тренажерами. А
шкільній бібліотеці може позаздрити будь-яка школа!
Багато чого можна змінити у своїх мріях. Лише улюблених вчителів, які дали
путівку в життя тисячам юнаків та дівчат, я не зміню ніколи. Це справжні
професіонали, це завдяки їхній праці ми отримуємо якісну освіту! Низький уклін
вам, мої вчителі!
Мої друзі теж залишаються у моїх мріях такими ж щирими та життєрадісними.
Хіба можна бути щасливим без друзів? Як же не взяти моїх однокласників у місто
моєї мрії? Все, що пов’язане з ними, просякнуте любов’ю, дружбою,
доброзичливістю, взаємодопомогою! Без рідної школи, святині святинь, без друзів
мені було б сумно.
Щоб потрапити у моє місто, люди використовуватимуть повітряні кулі. З
висоти польоту вони матимуть можливість побачити всю красу і велич міста
Хмельницького.
Напевне, багатьом це здаватиметься нереальністю, утопією. Проте я знаю, що моє
місто мрій уже будується. Я вірю, що мої мрії співпадають з мріями нашого мера.
І ми разом зможемо втілити їх у життя. Адже мрії – це те, чого бракує в
буденній дійсності. І наблизитись до них – це справа часу, волі, бажання.
А, можливо, серед моїх мрій є й
такі, які не варто втілювати в життя. Нехай вони залишаються зі мною як надія
на звичайне диво, як іскра, що запалює вогник життя!
З Днем народження, моє рідне місто!
Автор - Бігус Ярослав
Немає коментарів:
Дописати коментар